ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ
Закон України про освітуСт. 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини
- Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
- На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання й розвиток дитини.
- Батьки забов’язані:
- постійно дбати про фізичне здоров’я, психологічний стан дітей для розвитку їхніх природних здібностей;
- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя;
- сприяти здобуттю дітьми освіти в закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо змісту, рівня та обсягу;
- виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
Конституція України
Ст. 52.
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується за законом. Батьківські права та обов’язки носять конституційний характер, їхнє право на виховання дітей є передумовою здійснення обов’язків щодо виховання. Відмовитись від своїх прав та обов’язків батьки не можуть. Вони можуть їх утратити після суду.
Кодекс про шлюб та сім’ю
Ст. 65, частина 2
Один з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні й має право на стосунки з нею. Той з батьків, при якому проживає дитина, не має права перешкоджати іншому з батьків зустрічатися з дитиною й брати участь у її вихованні.
Ст. 70.
Підстава для позбавлення батьківських прав:
- батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо навчання й виховання дітей;
- батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;
- батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
- батьки є хронічними алкоголіками та наркоманами.
Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передачу дитини на опікування органу опіки й піклування. Це рішення може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини в осіб, у яких вона знаходиться, загрожує її здоров’ю, вихованню й небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду).
Адміністративна відповідальність
Адміністративна відповідальність батьків установлена, виходячи із вимог КпАП за ухилення від виконання покладених законом обов’язків:
Ст. 184, частина 1
Систематичне ухилення від виконання обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (при наявності підтверджуючих документів).
С 184, частина 2
Передбачена відповідальність за ті ж дії, які вчинені повторно протягом року після накладання адміністративного стягнення до першої частини цієї статті (при наявності підтверджуючих документів).
Ст. 184, частина З
За вчинення неповнолітніми у віці від 14 до 16 років правопорушення, яке передбачає відповідальність згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення.
Ст. 184, частина 4
До неповнолітніх, які не досягли 14-16 років, і відповідно до статті 10 Кримінального кодексу не є суб’єктами злочину й не можуть нести кримінальної відповідальності, застосовуються примусові заходи виховного характеру, які передбачені ст. 11 Кримінального кодексу, а батьки несуть адміністративну відповідальність.
- Батьки можуть нести адміністративну відповідальність і за статтею 180 Кодексу - за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (шляхом особистого прикладу або психічного чи фізичного спонукання до вживання спиртних напоїв).
- Якщо неповнолітній систематично втягується в пияцтво дорослим, то останній підлягає кримінальній відповідальності за ст.208 Кримінального кодексу.
Правова відповідальність батьків
Законодавство України, а саме Сімейний кодекс у ст. 150, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Так, батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи, також заклади, що здійснюють щодо малолітнього функцію опікуна, відповідають за неналежні виховання та нагляд (інколи в літературі висловлюється аргументована думка з приводу того, що доцільно було б увести відповідальність батьків та опікунів не лише за неналежне виховання та нагляд, але й за неналежне утримання, яке матиме місце у разі крадіжки малолітнім грошей або продуктів харчування з магазину для прожиття), а навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, інші заклади чи особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітнім, мають нести відповідальність лише за неналежний нагляд.
Якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них. У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов’язок відшкодувати завдані майнові збитки за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.
Наслідки неналежного виховання матимуть свої негативні прояви й після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функціональні обов’язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.
У виняткових випадках - при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини-орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. При винесенні рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав суд не встановлює конкретних строків цього обмеження прав батьків. Якщо будуть усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання й розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право й зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини й громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї, іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, установлюються законодавством України.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники в разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення й несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, установленої законом:
Стаття 155 Сімейного кодексу України
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України
Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, учинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Учинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Учинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення
Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Стаття 166 Кримінального Кодексу України
Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку, карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, учинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 150 Кримінального Кодексу України
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Стаття 1178 Цивільного кодексу України
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
У разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати майнові збитки в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.
Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.
Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.
Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла задовольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.
Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому невдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так собі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано». Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів небажання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволення: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.
